ДБН В.2.2-29:2025, п. Г.6.7
ДБН В.2.2-29:2025 Промислові інженерні споруди. Основи проєктування
Г.6.7 Продукти горіння у вигляді диму, що видаляються з повітронагрівачів через димові клапани, направляються в димохід, який виконується або у вигляді спеціального цегляного лежака, розташованого нижче рівня землі, або у вигляді металевої труби, піднятої над поверхнею землі і розташованої на власних опорах. Останнє рішення набуло більшого поширення на сучасних печах. З димоходу дим відводиться до димої труби. Внутрішній тиск у димоході відсутній, дим перебуває під незначним розрідженням, створюваним природною тягою димової труби. У зв'язку з цим товщина стінки труби не є розрахунковою і приймається відповідно до конструктивних міркувань у межах (8–12) мм, залежно від діаметра димоходу і відстанню між його опорами. Температура диму епізодично може досягати 400 °С, у зв'язку з чим знижується межа плинності металу. У разі застосування звичайної вуглецевої сталі димар доцільно розташовувати на естакаді з досить частим його спиранням. У разі розташування димоходу на окремо розташованих опорах відстань між ними слід визначати з урахуванням зниженого розрахункового опору металу труби, застосовуючи коефіцієнт умов роботи оболонки димоходу приблизно γ<sub>с</sub> = 0,5. Можливо також застосування сталей, більш стійких до підвищених температур відповідно до ДСТУ 8541 (сталь марки 15ХСНД тощо). Згідно з правилами охорони праці, підняті над поверхнею землі нефутеровані димоходи повинні бути ізольовані зовнішньою поверхневою ізоляцією. В окремих випадках димохід футерують, забезпечуючи при цьому максимальну температуру стінки не вище 100°С. Для сприйняття значних температурних переміщень димоходу встановлюються незамкнуті дискові компенсатори.
Текст пункту — дослівно з документа. Перед використанням у проєкті звірте пункт з офіційним виданням.