ДБН В.2.5-75:2013, п. 8.2.1
ДБН В.2.5-75:2013 Каналізація. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування. Зі Зміною № 1
8.2.1 Гідравлічний розрахунок каналізаційних самопливних трубопроводів (лотків, каналів) слід робити за розрахунковою максимальною секундною витратою стічних вод за таблицями і графіками за формулами: q = ω·v, (10) v = C·√(R·i), (11) де q – витрата стічних вод, м<sup>3</sup>/с; ω – площа перерізу, заповненого стічними водами, м<sup>2</sup>; v – швидкість руху стічних вод, м/с; C – коефіцієнт, що залежить від гідравлічного радіуса й шорсткості змоченої поверхні каналу або трубопроводу та який визначається за формулою: C = R<sup>y</sup>/n<sub>1</sub>, (12) де y = 2,5√n<sub>1</sub> − 0,13 − 0,75√R(√n<sub>1</sub> − 0,1), (13) n<sub>1</sub> – коефіцієнт шорсткості змоченої поверхні трубопроводу, лотка або каналу, який приймають за відповідними довідковими даними; R – гідравлічний радіус, м; i – гідравлічний уклон. Гідравлічний уклон i для самопливних трубопроводів, лотків і каналів допускається визначати за формулою: i = λ·v<sup>2</sup>/(8·R·g), (14) де v – середня швидкість руху стічних вод, м/с, R – гідравлічний радіус, м; g – прискорення вільного падіння, м/с<sup>2</sup>; λ – коефіцієнт опору тертю по довжині, який слід визначати за формулою, що враховує різний ступінь турбулентності потоку: 1/√λ ≈ −2lg(Δ/(13,68R) + a<sub>2</sub>/Re), (15) де Δ – еквівалентна шорсткість, см; R – гідравлічний радіус, см; a<sub>2</sub> – коефіцієнт, що враховує характер шорсткості труб і каналів та наявність завислих речовин у стічних водах; Re – число Рейнольдса. Значення Δ та a<sub>2</sub> слід приймати згідно з таблицею 5.
Текст пункту — дослівно з документа. Перед використанням у проєкті звірте пункт з офіційним виданням.